Facebook Twitter Youtube

Гімн ЧНУ





Студрадіо
Magna Carta Universitatum



58012, Україна,
м. Чернівці, вул. Коцюбинського 2

Приймальня ректора:
тел. +38(0372) 584810,
факс +38(0372) 552914
ел. пошта: rectoruлќ@zTGпsJchnu.edu.ua

Загальний відділ:
тел.: +38 (0372) 58-47-07,
+38 (0372) 52-70-29
факс: +38 (0372) 58-47-07
ел. пошта: officeuлќ@zTGпsJchnu.edu.ua

Приймальна комісія:
тел.: +38 (0372) 58-47-11,
+38 (0372) 52-56-69
ел. пошта: admissionuлќ@zTGпsJchnu.edu.ua

Оновлено
21-09-2018
17:25

Новини

14-03-2018
Інтерв’ю з випускником 


 «Не треба боятися, обов’язково мрійте, втілюйте свої мрії у життя, а тоді знову шукайте іншу мрію», - випускник університету Андрій Сопільник.


 


У 2003-му він закінчив Інженерно-технічний факультет, а зараз керує національною компанією з виробництва сітки та дроту. Про захоплення навчанням, золоте правило студентів та мрії розповів нам Андрій Сопільник.


 


- Андрію Олеговичу, чому саме ІТФ?


- У мене мама – вчитель фізики, дещо я також взяв від батька, який теж багато чого мені прищепив, але любов до самого предмету мені привив керівник гуртка. Його звали Максим Максимович, прізвища, на жаль, я вже не пригадаю. Але оцей Максим Максимович показав нам, що фізика – це не просто нудна теорія, а наука про природні явища. Він переконливо довів нам: наприклад через різний атмосферний тиск на різних ділянках повітря переміщується з місць з високим атмосферним тиском в місця з низьким, і саме так утворюється вітер. Бо у дитинстві ми наївно вважали, що вітер виникає через те, що дерева хитаються.


І ось, коли ти розумієш, що ніщо не виникає з нічого, і все має свою причину та наслідки, ти по-іншому починаєш дивитися на речі. Я й до того любив фізику, але оці позакласні заняття лише додали азарту та впевненості, що це – моє. Але на саму фізику не хотів іти, на прикладну – думав, але так склалося, що вступив на інженерне відділення, чим я, насправді, дуже задоволений. Як інженери ми навіть вивчали, з яких матеріалів та за якими технологіями виготовляють скло для оптичних лінз. Викладачі-практики викладали нам так, щоб ми справді розуміли матеріал, а не використовували золоте правило «зазубрив-здав-забув». Крім того, нас як студентів, на виробництво уже не відправляли – на той час держава не мала на це коштів, але ми могли приблизно собі те все уявити зі слів викладачів, які побували на великих виробництвах загальносоюзного масштабу, і вони добре знали, про що говорять. І у них завжди було чим нас зацікавити, крім сухої теорії. Наприклад, що мені найбільше запам’яталось: із заводу вкрали ванну, в якій плавили скло на оптичні лінзи для космічних кораблів. Це було дуже зухвало, бо ванна та була із чистої платини і важила майже 300 кілограмів. Доки КДБ розслідувало крадіжку такого масштабу, завод замовив ще одну таку ванну, яка коштувала, напевно, як цілий наш університет. А вже навесні, коли зійшов сніг, з’ясувалось, що вкрадену ванну просто покинули на подвір’ї заводу, адже вона була габаритною і важкою.


- Чим запам’яталось навчання? Це був безтурботний час постійного свята чи, все ж, ночі, проведені з книжками?


За своєю природою я організатор. Завжди брав участь у художній самодіяльності, виступав, ми організовували сценки і, логічно, часто це закінчувалось десь аж під ранок, бо душа потребувала свята. Але, звісно, ми не закидали навчання, вчились, а, особливо, у передсесійний період – тоді всі ми, як зразкові студенти, надовго бралися за книжки. Складного у навчанні нічого, це ж весело, ми намагалися взяти від цього безтурботного часу все, бо ж батьки попереджали: після навчання веселощів стане значно менше, натомість – більше обов’язків.


- Що зараз перше спадає на думку, коли Ви чуєте про ІТФ?


- Дуже скептично ставлюсь до того, як зараз закликають до себе абітурієнтів. Хоча, стосується це всіх факультетів, а не лише ІТФ. Але вони роблять багато для того, щоб зацікавити дітей, а це у наш час чимало важить, бо ми знаємо, що сучасного підлітка важко змусити підняти очі від планшета чи телефону. Факультет йде в ногу з часом і змінюється за його вимогами, наприклад, заснували кафедри комп’ютерних систем і мереж та комп’ютерних наук. Я розумію, що за цим стоїть потужна база: як викладацька, так і матеріальна, а також колосальна праця тих, хто за це береться і по цеглині будує, оскільки для цього потрібен величезний інтелектуальний потенціал. Звісно, залишилось тут мало кадрів, в основному, частина поїхали за кордон. З’ясувалося, інженери в Україні не потрібні, для них просто немає роботи.



- Для Вас робота за освітою знайшлась?


-Ні. Крім добротних знань, я взяв з університету вміння заробляти гроші. Нас готували  як інженерів, але викладачі розуміли, що ми повинні бути «універсальними солдатами», і вчили нас застосовувати свої знання не лише щоб отримати спеціальність, але щоб заробити. Вже десь на другому курсі розуміли: все, що ми вчимо – це наш багаж знань, який треба якось так використовувати, щоб заробити. І вже з другого курсу майже всі мали роботу. Саме цим ми відрізнялися від інших студентів. Особливо це стало помітно наприкінці навчання, коли у всіх поставала проблема: де знайти роботу? Економ, юрфак, філфак та й всі інші просто не могли знайти собі місця після 5 років навчання, а у нас вже все влаштовано.


- Університет залишився позаду, зараз Ви – керівник солідної компанії з кількома сотнями працівників. Крім того, Ви маєте сім’ю та право на якийсь відпочинок чи вільний час. Як вдається балансувати між роботою та відпочинком?


- Тут мені допомагає планування часу. Без нього я б, напевно, та й будь-який керівник, зійшов би з розуму. Грамотне планування може значно полегшити життя, тут важливо вписувати до свого розпорядку те, що ти реально встигнеш виконати, беручи до уваги, що якийсь час піде на залагодження непередбачуваних випадків або ж просто на людей, яким ти не плануєш його присвятити. Саме завдяки організації часу вдається приділяти достатню увагу і роботі, і сім’ї. Я вважаю, що планувати треба все – від А до Я. Бачити мету, яку ставиш перед собою, і йти до неї. У цьому дуже допомагають мрії. Я не розумію людей, які кажуть «я навіть мріяти про це боюсь». Не треба боятися, обов’язково мрійте, втілюйте свої мрії у життя, а тоді знову шукайте іншу мрію. Бо, лише досягаючи своїх мрій, людина стає насправді щасливою.


 



 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


Розмову вела Оксана Баланюк

  Назад
Архів
© 1999- Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича.
Ваші зауваження, запитання та пропозиції: webmasteruлќ@zTGпsJchnu.edu.ua
Powered by Nova, Програмування: Крамар А.В., Дизайн: Антонюк А.М.

ВГОРУ